Тестування
В обох випадках заводською комплектацією не передбачено наявність системи охолодження. Температурний режим адаптивний до можливостей конкретного кулера користувача, тож аналіз температурного режиму здавалось би й не має сенсу. Однак спеціально для тих, хто може подивитись не туди та взяти за аксіому базовий TDP 125 Вт замість реального 253 Вт було також проведено експерименти з використанням фірмового кулера Intel Laminar RH1 (M23815-001). Він буде виступати як worst-case scenario та початок зрізу продуктивності. Ну а best-case scenario традиційно буде споряджений контуром водяного охолодження з чилером. Користувач, відповідно, зможе прикинути свій рівень очікувань продуктивності залежно від вибору охолодження: базовий повітряний кулер, суперкулер, AIO, контур водяного охолодження (з елементом Пельтьє як опція), чилер.
Прохання прибрати від екрана монітора дітей, людей зі слабкою психікою, бенчерів HWBOT або старовірів, для яких Tjmax все ще 61°C навіть у 2024. Ті хто все ж таки захочуть роздивитись цю телеметрію знайте — вас попереджали.
Як видно з результатів, насправді все не так вже й страшно, втрати за всіма ядрами складають загально близько 5%, однак високі температури процесора ризикують перетворитись в деградацію на довгій дистанції, а шум системи охолодження, відповідно, буде дуже сильно дратувати користувача. Тому відповідь на питання така: так, можна обійтись і найпотужнішим кулером серії Intel Laminar, але такий сценарій користування не повинен затягнутись за часом. Або доведеться відмовитись від турборежиму та експлуатувати його виключно на базовій частоті, або зайнятись тонким налаштуванням напруг та частот.
Для тих, хто думає, що чилер покращить ситуацію — подумайте ще раз. Цього не відбудеться! Ось так працювала жадібна заводська автоматика до появи нових рішень.
Тому виробники материнських плат випустили так званий Baseline Profile (або Intel Default Settings), що давав смачного ляща флагманському процесору кожного разу, коли він вимагав 253 Вт потужності, та ICCMAX > 307 А для своєї роботи. Тож його, можна сказати, попустили задля безпеки самого себе, а також профілактики проблем зі стабільністю роботи. До речі, для охочих погратись з розблокованим множником флагмана було додано додаткові попередження, ось приклад від ASUS:
При використанні Baseline Profile картина дуже помітно змінюється:
Розрив температури цілих 32 градуси при використанні чилера, а споживання дійсно не виходить за межі 253 Вт, коли стандартна автоматика допускала 398 Вт за моніторингом HWINFO.
А тепер порівняння Baseline Profile проти типової автоматики.
Результати виявились доволі неочікуваними, зменшення продуктивності мінімальне, навіть є приріст. В геймінгу Baseline Profile лідирує в усіх випадках, а в бенчмарках є приріст продуктивності на одне ядро. Тому можна констатувати: при використанні Baseline Profile користувач отримує кращі показники в іграх на 2,5%, більшу продуктивність одного ядра на 1,5%, однак приносячи у жертву глобальну продуктивність, вона зменшується на 0,4% (–6% в найгіршому випадку). І відповідно менше енергоспоживання та нагрів, що спрощує користування процесором, тож якщо користувач принципово не хоче витрачати час на тонке налаштування — Baseline Profile це досить ефективне розв'язання питання подальшої експлуатації однією кнопкою.
Переходимо до наступного питання. Intel APO (Aplication Optimization) з початку свого існування була ексклюзивною не просто для 14th gen процесорів, а конкретно для двох моделей — Core i9-14900 та Core i7-14700 і їх підвидів включно. Однак під натиском глобального обурення компанія розширила список підтримки процесорів до 12th gen включно. Для її активації потрібно увімкнути підтримку DTT в прошивці материнської плати, встановити відповідне ПЗ в операційній системі (драйвер та застосунок з Microsoft Store). ES-екземпляри ймовірно не підтримуються, під час тестування не вдалось увімкнути APO на Core i9-14900K, однак без жодних проблем це вдалось зробити на серійному Core i9-14900KF. Тестування проводилось в режимі роботи APO Advanced Mode, щоби проаналізувати можливості загалом на всіх навантаженнях, а не тільки ПЗ зі списку офіційної підтримки. Почнемо з режиму розгону в обох випадках:
APO в режимі Advanced Mode в умовах розігнаного стенда гарантує гірші показники в 8/10 випадках, паритет в одному і кращі показники менш як 1% в 1/10 випадків (що взагалі-то можна списати на похибку). Тож можна не заморочуватись і не використовувати APO глобально або підключити його виключно для списку підтримуваних додатків, тобто не в режимі Advanced Mode.
Тестування одноканального режиму пам'яті та стандарту DDR4 не має жодного сенсу, бо його можна прирівняти до добровільного прострілу коліна самому собі. Однак є сенс додаткового тестування приросту від швидшого ОЗП. Річ у тім, що для рівних умов для всіх учасників використовується досить скромний режим роботи DDR5-6600 CL32-39-39-30-2T Gear2. Для з’ясування наскільки стримувальним фактором може стати оперативна пам’ять порівняємо продуктивність з режимом DDR5-7600 CL36-44-44-34 2T Gear 2.
В цілому нічого неочікуваного, пам’ять з більш агресивним режимом оверклокінгу забезпечила приріст в середньому на неймовірних 1,5%, з яких в 4/11 випадків відбулось зниження продуктивності, а в 3/11 був паритет рівня похибки. Піковий приріст склав 9%. Тож можна констатувати той факт, що вкладатись в оперативну пам’ять грошима і часом хоч і має сенс, але тільки після якісного охолодження процесора та його налаштування в першу чергу.
Тестування інтегрованої відеокарти вже проводилось раніше, результати можна знайти в огляді Core i7-14700K.
Тепер коли з субтестами покінчено, саме час перейти до найголовнішого — електроспоживання.
Енергоспоживання в умовах «розгону на швидку руку», без будь-яких оптимізацій, відмінно демонструє Core i7-14700K. А якщо до питання підійти комплексно та витратити на порядок більше особистого часу, то можна отримати на виході не настільки страшні показники, як вони могли б бути. Однак це все ще багато в глобальному розумінні на фоні інших пропозицій і застарілих поколінь Intel. Перейдемо до результатів бенчмаркінгу:
Щодо геймінгу:
Для тих кому цікаві результати з використанням рідкого азоту — їх можна знайти в огляди материнської плати ASUS MAXIMUS Z790 APEX ENCORE.
Висновки
Хочеться знову згадати попередні огляди процесорів Intel. Неприємно, коли в тебе флагманський процесор актуального покоління, а програми та бенчмарки тролять користувача на відсутність інструкцій AVX-512, котрі були доступні тому ж Core i9-12900K в перші місяці його життя.
Core i9-14900K/14900KF справжній супер-контік, якого неможливо зупинити, як з коробки, так і в розгоні, чого тільки варте прискорення одного ядра до 6,5 ГГц після налаштування, коли буквально два роки назад 5,5 ГГц вважалось чудовим результатом. Серед десктопного класу процесорів, з погляду продуктивності, його сміливо можна називати найкращим, адже в більшості бенчмарків та ігор він займає перше місце.
Однак це все актуально лише за однієї умови — користувач має чилер для охолодження. Якщо він відсутній, ну що ж, ось вам лише частина можливостей роботи повноцінного процесора. І це ще не гарантія того, що процесор не деградує на великій дистанції, що й відбувається по всьому світу, і навіть сама Intel нічого не може з цим зробити. Додатково буде потрібно обов’язково (!) витратити відчутну кількість особистого часу для тонкого налаштування конкретного екземпляра заради безпеки власних інвестицій і компенсації охолодження. Наступним стримувальним фактором стане енергоспоживання і на фоні рішень AMD тут взагалі нема про що говорити, без потужних блоків живлення можна навіть не дивитись в сторону головного героя огляду. «KS»-версію згадувати немає сенсу, те саме досягається тонким налаштуванням, а згідно з глобальної статистики, якість Intel Core i9-14900KS гірша за Core i9-13900KS у свій час. Тож можна сміливо резюмувати: так, це дійсно найкращий мустанг синього табору, доступний на цей час, однак граційно осідлати його зможе не кожен.
