Тюнінг клавіатур. Частина 1: теорія

Цей текст назрівав давно. На механічні клавіатури переходять все більше користувачів і все частіше виробники пропонують моделі, які дозволяють повноцінно кастомізувати пристрій по всіх канонах ентузіастів. У випадку ASUS ROG Azoth чи Razer Blackwidow V4 75%, всю цю магічну функціональність можна неочікувано отримати, просто купив «геймерську клавіатуру». І наче все добре, адже власнику такого продукту тепер відкрито доступ до гігантського ринку тюнінгу клавіатур — от тільки спільнота клавіатурних ентузіастів напрацювала безліч корисних матеріалів, окрім власне описання шляху переходу з «геймерського» рівня на «кастомний», бо до останнього часу просто не було гідних рішень мейнстримних брендів, з якими цей шлях можна було б подолати. З іншого боку, частина читачів, можливо, вже бачила незвичні кастомні клавіатури, але ще не знає, як вперше перейти до практики.

Є одна новина, одночасно гарна та погана — якщо ви це почнете, то можете отримати нове повноцінне хобі. А хобі одночасно приносять радість та забирають гроші. Тож потім не кажіть, що вас не попереджали. Автор теж, як вище вже згадано, спочатку збирався тільки зробити деякий тюнінг для Razer Blackwidow V4 75%, але зупинитися не вдалося і тому в другій частині цього матеріалу буде розглянуто два основних практичних сценаріїв:

• Як побудувати максимально тиху механічну клавіатуру з потужною підсвіткою Chroma, використовуючи за основу Razer Blackwidow V4 75%?
• Як зібрати кастомну клавіатуру, використовуючи за основу баребон-набір Dark Project KD83A LTD Aluminum?

Крім цього, буде також компактна збірка на базі CIY Tester 68 з котячою темою та деякий тюнінг в українському стилі для звичайної геймерської Razer Huntsman V2 з деталями від HATOR, які сподобалися під час огляду Rockfall 2 TKL Mecha Authentic Edition. Але, щоб правильно дійти до цієї практики, треба почати з теорії й вивчити культурну та технічну базу «клавіатуробудування» і при цьому спробувати не зануритися надто глибоко в нюанси, адже загалом це тема не однієї статті (хоч і у двох частинах), а цілих спеціалізованих сайтів, магазинів та спільнот.

Зазвичай, нормальною людиною клавіатура сприймається, як єдиний пристрій. І зазвичай, нормальна людина здатна набирати текст на будь-якій клавіатурі, аби вона була у справному стані. Для любителя ж механічних клавіатур — це набір компонентів, кожен з яких цілком зрозумілим чином впливає на відчуття від користування. І це дуже важливе слово: «відчуття». Бо відчуття суб'єктивні. Це ключове, що взагалі варто запам'ятати першим про кастомні клавіатури.

Все.

Дуже.

Суб'єктивно!

Колірна гама, матеріал корпусу, вага всього пристрою, розкладка, профіль кейкапів, підсвічування, кут нахилу, сила натискання перемикачів, наявність чи відсутність тактильного зворотного зв'язку та, нарешті, звучання — все це буває дуже різним і при цьому тут ніде немає «хорошої та поганої відповіді», просто різним людям подобаються різні речі. Але при цьому треба розібратися у предметі, щоб зробити свідомий вибір так, щоб результат задовольнив. До речі, майже всі конкретні компоненти, згадані в статті, купувалися автором у власне користування, що й відповідає на питання «чому саме вони, а не конкурентні вироби» — бо так захотілося.

Отже, з погляду ентузіаста, механічна клавіатура складається з таких основних обов'язкових частин:

• корпус (включно з плейтом);
• плата (PCB);
• перемикачі (свічі);
• клавіші (кейкапи).

Важливе слово вище — «механічна». Бо світ клавіатурної техніки набагато ширший, ніж та його частина, яка складає 99% типового хобі-ринку. І занурюючись вперше у начебто безмежні можливості тюнінгу, треба розуміти, що не вийде це сумістити з перевагами оптичних перемикачів, чи аналогових, чи з датчиками Хола, чи з низькопрофільними клавішами й тому подібне... Певні екзотичні рішення існують, але практично все клавіатурне хобі побудовано навколо формату механічних перемикачів Cherry MX.

З чого почати?

Є «три з половиною» основні шляхи до побудови кастомної клавіатури:

1. Найбільш очевидний, це придбати вже готову клавіатуру одного зі спеціалізованих брендів відповідно до своїх базових смаків і далі покращувати її тюнінгом. В більшості випадків для цього прийдеться звертатися до спеціалізованих магазинів, бо традиційні дистриб’ютори периферії мають дуже невеликий асортимент таких клавіатур. Плюс: можна одразу зануритися в деталі, які будуть описані нижче. Мінус: треба одразу розбиратися, чому якась клавіатура з невідомою раніше назвою коштує $30, а інша — $300 і вище.
2. Та сама половинка шляху — все аналогічно, але обрати замість «ентузіастського» бренду «геймерський». Відповідно, це можна зробити як раз у звичайних продавців комп'ютерної техніки, от тільки вибір буде ще меншим. Формально, під мінімальні вимоги підійдуть всі моделі з hotswap-заміною перемикачів, але насправді гідних ще менше. Плюс: можна залишитися вірним улюбленому бренду типу ASUS ROG чи Razer і зберегти всі цікаві особливості сучасних геймерських клавіатур. Мінус: вибір без вибору — ASUS ROG Azoth проти Razer Blackwidow V4 75%.
3. Повертаючись до спеціалізованих брендів, замість готової клавіатури можна придбати barebone-набір, тобто коробку з деталями для самостійного збирання клавіатури без перемикачів та клавіш в комплекті. В Україні станом на час написання статті можна придбати тільки баребони від Dark Project та FL ESPORTS, не звертаючись до спеціалізованих магазинів, але насправді таких наборів безліч. Потрібні кейкапи та свічі теж з типових брендів пропонує лише HATOR, в той час, як на сайтах ентузіастів вибір буде величезний. Плюси: одразу є відчуття власне роботи над власним проєктом, можна одразу обрати всі бажані деталі. Мінус: навряд чи варто з цього шляху починати свої експерименти, краще набути певного досвіду на простіших рішеннях і тільки потім братися за збирання (не тому, що воно складне, а тому, що без практики буде важко правильно придбати саме бажані компоненти).
4. Можна піти ще далі та збирати свою клавіатуру взагалі по частинах — в цій індустрії існує певна стандартизація та є бутикові виробники, що продають окремо PCB чи корпуси, сумісні з продуктами інших брендів. Очевидно, це й буде вершина «кастомності», за виключенням вже саморобних деталей. Плюс: максимальні можливості для самовираження. Мінус: купувати компоненти прийдеться за межами України, бо навіть спеціалізовані магазини не тримають такий товар в наявності.
5. Нарешті, варто згадати ще одну «половинку» шляху — AliExpress. Справді, багато чого з популярних клавіатурних товарів й так виробляється в Китаї. Але тут, як завжди, треба користуватися правилом «бачили очі, що купували». Плюс: можна зекономити. Мінус: головне не сплутати хіпстера з безхатченком, тобто бутикового виробника з підвалом діда Ляо.

Для цілей цієї статті автор обрав другий та третій варіанти з Razer та Dark Project, відповідно, як цікавіші та показові. Незалежно від прийнятих рішень, знання матчастини обов'язкове — чим краще користувач буде розуміти специфіку кожної деталі, тим якісніше зможе зібрати свою клавіатуру мрії (або декілька). Тим більше, що деякі детально описані виробниками речі є чистим маркетингом, а деякі дрібниці — дуже важливими.

Основа

Корпус клавіатури (краще не називати його «базою») можна порівняти з тілом людини: скелет, м'язи, шкіра... Він складається, зазвичай, з двох чи трьох деталей. Це власне основа, що стоїть на поверхні столу, «плейт» — пластина, яка тримає перемикачі, та «топ», тобто верхня кришка. З вибору корпусу починається будівництво кастому. Корпуси корисно розрізняти, як мінімум, по таких характеристиках:

• формфактор;
• матеріал;
• вага;
• колір;
• конструктив («скелетон» чи з топом);
• кріплення PCB;
• матеріал плейту;
• шумоізоляція;
• кут нахилу та конструкція ніжок;
• підставка;
• розкладка;
• додаткові можливості.

Найважливіше — це власне кількість клавіш на клавіатурі. Є декілька основних формфакторів та різна екзотика. Те, що є найзвичнішим виглядом клавіатури з додатковим нумпадом іменують «повнорозмірною», full-size, 104/105-key, 110-key або 100%. Як не дивно, серед кастомів це дуже незвичний тип. Єдиний інший формат з нумпадом — це 96% або «1800», який детально описано в огляді ASUS ROG Strix Scope II 96 Wireless.

Найпопулярнішим в кругах ентузіастів є розмір 80%, він же 87-key, він же tenkeyless або TKL. Всі кнопки в ньому на своїх звичних місцях, окрім нумпаду, якого просто немає. Внаслідок цього клавіатура стає коротшою по горизонталі, що часто зручніше, в тому числі в іграх.

Ще коротшим є 75% або 83-key, в якого додаткові блоки кнопок зсунуто до основних, а деякі зроблено меншими. При цьому всі основні функціональні клавіші ще присутні фізично, тож перевчатися не прийдеться. Чого не скажеш про 65% та 60%, в яких клавіш послідовно стає все менше. Завдяки цьому клавіатуру можна зробити все компактніше (саме ці два варіанти зазвичай й відносять до категорії «compact»), але навіть досить щоденні речі прийдеться виконувати через комбінацію клавіш — бо, наприклад, ряду F1–F12 просто немає. Деякі користувачі готові перевчатися заради того, щоб мати дуже маленьку клавіатуру, деякі — ні. Формат 60% є також досить популярним у кіберспортсменів, адже в іграх його може бути достатньо. Нарешті, існує ще формфактор 40%, але він вже є екзотикою навіть в рамках клавіатурного хобі.

З матеріалом корпусу розібратися простіше. Окрім пластиків (різних, але це не має значення), клавіатури у порядку зниження популярності можуть робити з алюмінію, сталі, титану, бронзи, акрилу, полікарбонату та дерева. В першу чергу, це вибір естетичний, адже клавіатура постійно в полі зору на столі. Ентузіасти також вважають, що навіть різні сплави алюмінію можуть впливати на звучання, не кажучи вже про інші матеріали. В особливих випадках, матеріал може стати приводом для гордості власника — бо він замовив дуже бутикову версію з екзотичного матеріалу чи ексклюзивного кольору, яку виробили мізерним тиражем... До речі, саме ексклюзивність матеріалу та обмеженість кількості екземплярів є зазвичай поясненням космічної ціни якогось корпусу (бо є моделі клавіатур і дорожче $1000).

Вага напряму пов'язана з матеріалом. Пластикові пристрої зазвичай важать менше ніж 1 кг, наприклад Razer Blackwidow V4 75% після тюнінгу вийшла рівно 850 грамів. Алюмінієвий Gateron KD83A LTD в зборі важить 2 кг, що вдвічі важче його масової пластикової версії KD83A без суфікса LTD (також, вдвічі дешевшої). Деякі виробники додають спеціальні обтяжувачі. Часто у вигляді красивої пластини зі зворотного боку основи клавіатури, яку ніхто ніколи не побачить, не взявши пристрій в руки... Звісно, чим важча клавіатура, тим монолітніше вона відчувається на столі. А масивний обтяжувач внизу ефективно гасить вібрації від алюмінієвого корпусу, працюючи, так би мовити, як «хвилеріз». Це позитивно впливає на звук, що й пояснює, нащо таку увагу приділяють майже невидимій деталі.

Для фанатів, що ретельно планують кожний аспект своєї збірки, колір корпусу, звісно, має значення. Часто існують різні ексклюзивні версії, що випускають обмеженою кількістю. Втім, це чисто суб'єктивна справа.

А ось що важливо, так це конструктив та кріплення PCB. Пристрої без верхньої кришки, де видно верхню половину перемикачів, а «топом» клавіатури є власне «плейт», що ці перемикачі тримає, називають «скелетон» (іноді може траплятися термін low-profile, але це може створити плутанину з подібними термінами для свічів та кейкапів, де вони набагато більш коректні). «Скелетони» простіше чистити, в них яскравіше виглядає підсвітка, але одночасно вони гучніші та не всім подобаються візуально. На прикладі Lorgar Azar 514 можна показати цікаве рішення, коли верхня кришка клавіатури тримається на магнітах і дозволяє отримати плюси обох варіантів під настрій.

Кріплень PCB є більше десятка, з яких важливо знати п'ять: tray mount, top mount, integrated plate, sandwich та gasket mount. Всі вони проілюстровані нижче на відомій картинці від Thomas Baart. Найпростіший та найдешевший це tray mount, коли плата кріпиться гвинтами до нижньої частини корпусу. Таке кріплення при наборі тексту відчувається дуже жорстким біля гвинтів, але може нерівномірно «плавати» в місцях трохи далі від них. Для 60% клавіатур розміщення отворів кріплення взагалі стандартизоване, що дозволяє змішувати корпуси та PCB різних виробників. Проблему нерівномірності вирішує top mount, але конструкція залишається жорсткою. Так само жорстка вона й у випадку integrated plate, що описує як раз «скелетони», де плейт й працює в ролі верхньої кришки. Найжорсткіший же варіант це «сендвіч», при якому плейт затискається гвинтами наскрізь між верхньою та нижньою частинами корпусу. А от найм'якіший, і це добре — це gasket mount, тобто «на прокладці». Насправді це загальна назва для різних версій подібного кріплення, але суть їх однакова: замість жорсткого кріплення, плейт затискається між половинками корпусу через м'які прокладки.

У випадку Razer Blackwidow V4 75% вони зроблені з порону і надіті на плейт по периметру. У випадку Dark Project KD83A LTD це силіконові смужки, що закріплено в нішах корпусу з двох боків, а плейт цілком звичайний. Є й інші конструкції, навіть з чимось схожим на ресори замість прокладок (тоді це leaf-spring mount). Всі вони досягають однієї важливої мети — немає відчуття жорсткості навіть при сильних натисканнях на клавіші, бо плейт дещо пружинить всередині клавіатури. Це позитивно впливає і на звук, і на відчуття від тайпингу. За недолік же gasket mount потрібно буквально платити — це найдорожча та найскладніша з популярних конструкцій клавіатур. Але вона того варта.

Оскільки вже згадано жорсткість, то логічно описати можливі матеріали плейту, бо це відчутно впливає на неї. Найжорсткіші плейти роблять зі сталі та латуні, вони ж роблять дзвінкіший звук тайпингу. Найм'якіші плейти з полікарбонату, карбону та FR4 (матеріал, схожий на текстоліт), навпаки, роблять звук нижчим, а відчуття при наборі тексту менш жорсткими. Десь посередині серед матеріалів знаходиться алюміній.

Хоча кріплення вже частково визначає характер звучання клавіатури, змінити його більше дозволяє різне використання шумоізоляції. В цьому випадку нас цікавлять два елементи: що знаходиться між плейтом та PCB та що знаходиться в нижній частині корпусу під PCB. Іноді, там немає нічого або дуже тонка піна — це не дуже добре. З іншого боку, надто товста піна може просто не вміститися між PCB та корпусом. Замінити нижню піну здатен будь-хто, а от акуратно вирізати 60–100 квадратиків у саморобній пінній шумоізоляції між плейтом та PCB може бути досить нудно... Ентузіасти експериментують з матеріалами шумовіброізоляції, та й виробники теж — наприклад, у Dark Project KD83A LTD під PCB знаходиться силіконова прокладка.

Наступний аспект це кут нахилу корпусу та конструкція ніжок. Вони поєднані тому, що у більшості типових «мейнстрімних» клавіатур, навіть дешевих, є можливість регулювати кут нахилу, тому що це прямо вимагає стандарт ISO 9241‐410 (він також каже, що кут нахилу може бути від 0 до 15 градусів і рекомендує не перевищувати 12 градусів). Але бутикові виробники можуть собі дозволити ігнорувати галузеві стандарти, адже все одно їх пристрої не будуть проходити сертифікацію по них, а робити регульовані ніжки порівняно складно. Тож залишається лише здоровий глузд, який пропонує таки мати хоча б чотири гумові ніжки та забезпечувати якийсь фіксований кут нахилу в межах стандарту, бо він прив'язаний до ергономічних потреб людського тіла. Звісно, у справжніх брендів все відбувається з дотриманням нормативних вимог, адже вони свою продукцію таки сертифікують. Одного «правильного» кута не існує, всім зручно по-різному, в чому проявляється мудрість стандарту, який вимагає наявність регулювання. Ситуацію ускладнюють різні профілі кейкапів, бо деякі з них змінюють відчуття від того ж самого кута нахилу.

Стандарт ISO 9241-410 описує як опцію також й підставку для рук, що може бути частиною клавіатури. Тут ситуація аналогічна: фірмову підставку в комплекті можна досить часто очікувати у мейнстрімних брендів, а ринок тюнінгу також пропонує універсальні підставки, що підходять до клавіатур конкретного формату різних виробників. Користуватися підставкою чи ні — також особистий вибір, як зручніше.

Ще більше стандартизовані розкладки клавіш (що можна проілюструвати картинками від Keyboard Layout Editor). Для більшості світу важливі два варіанти, так звані ANSI та ISO клавіатури. ANSI є американським стандартом (зараз він відомий, як INCITS 154-1988[S2009]) і відрізняється тим, що у повнорозмірної клавіатури 104 клавіші, а Enter займає один ряд. Європейський стандарт ISO свою назву отримав по стандарту ISO/IEC 9995-2:2009. Такі клавіатури мають 105 клавіш і одразу ззовні відрізняються Г-подібною клавішею Enter.

Американський стандарт очікувано налаштований на використання англійської мови, в той час, як європейський описує, в тому числі, як розв'язати проблему додаткових символів в різних мовах Євросоюзу. Окрім Enter, два стандарти відрізняються розмірами деяких інших клавіш, тому це важливий фактор при виборі набору кейкапів. Аргументи щодо зручності розкладок ISO та ANSI залишаються суб'єктивними. З українською мовою сумісні обидва стандарти, але на нашому ринку якось історично більше «американських» клавіатур. Як екзотику можна згадати ще розкладку JIS — це японський стандарт JIS X 6002:1980, де коротший пробіл та 109 клавіш замість 104/105 стандартних в ANSI та ISO.

Але всі три галузеві стандарти при цьому описують один й той самий логічний тип розміщення клавіш, так званий QWERTY, і один й той самий фізичний тип розміщення — «staggered», тобто «зі зсувом», що бере початок в обмеженнях конструкції друкарських машинок. Справжні фанати клавіатур пропонують зміни й тут. З логічної думки існують такі розкладки, як Dvorak, Colemak (проілюстровано нижче — до речі, вважається кращою для тих, хто бажає вперше спробувати перейти з QWERTY), Workman, Norman, Engram та інші.

З фізичного боку, замість звичного розміщення «зі зсувом» є аргументи за використання ортолінійних клавіатур, де клавіші знаходяться рівно одна над одною, як на екранних клавіатурах. Ступінь «альтернативності» таких рішень можна порівняти з використанням FreeBSD як операційної системи — тобто, люди, які це роблять, дуже чітко знають, навіщо воно їм потрібне…

Нарешті, корпус клавіатури визначає певні її додаткові можливості. Найбільш популярні з них зараз це коліщатко регулювання гучності, невеликий екранчик та якісь нестандартні клавіші — наприклад, на Razer Blackwidow V4 75% це дві циліндричні металеві «мультимедійні» клавіші. Сюди ж можна додати й місце для класичних світлодіодів Caps Lock, Num Lock, Scroll Lock.

До речі, найпростішим способом покращити звучання клавіатури та вигляд її на столі, є килимок. Не дарма зараз стають все популярніше великі deskmat замість звичайних mousemat. Такі XXXL-килимки майже завжди тканинні, товщиною 3–5 мм та габаритами 800x300 чи 900x400 мм. Пропонуються як від «клавіатурних», так і від «геймерських» брендів, тож існують високоякісні. Ну й, звісно, мають безліч дизайнів під стиль оформлення робочого місця. Власне, здатні цей стиль й задавати... Клавіатура, що стоїть на килимку, має нижчий звук без сторонніх призвуків від поверхні столу.

PCB

Якщо корпус — це тіло, то друкована плата (PCB) це мозок клавіатури. За винятком придбання саме окремої друкованої плати, обирати її прийдеться разом з корпусом у складі готової клавіатури чи баребона. Кількість клавіш та тип кріплення до корпусу, таким чином, вже обумовлена вибором основи. А ось, на що варто звертати увагу:

• hotswap-перемикачі;
• інтерфейс;
• підсвічування;
• програмне забезпечення;
• шумоізоляція;
• сумісність з 3/5-pin перемикачами;
• отвори для PCB-mount стабілізаторів.

Щодо hotswap, в цьому випадку, відповідь може бути тільки «так». Клавіатур з розпаяними на PCB перемикачами на ринку безліч, але перетворити її на повноцінний кастом вийде, тільки якщо впаяти замість рідних свічів роз'єми Mill-Max. Це можливо, та чи треба у 99,9% випадків?

З інтерфейсами також зрозуміло: дротовий USB, 2,4 ГГц чи/та Bluetooth. Дуже рідко підтримується частота опитування вище 1000 Гц, чим пишаються сучасні геймерські моделі. До речі, серед ентузіастів популярні USB-кабелі з «авіаційним» роз'ємом посередині (aviator cable) та, часто, з пружинною частиною (coiled cable). Вони також підбираються під стиль оформлення клавіатури, тож існують в багатьох кольорах. Практичного сенсу небагато, але багато хто вважає це естетичним.

Питання підсвічування складніше. Історично воно дуже популярно у геймерських брендів та не дуже — в ентузиастських, втім поступово ситуація змінюється на краще. Також важливо розміщення світлодіода зверху (North-facing) чи знизу (South-facing) — символи на обраних кейкапах мають знаходитися з того ж боку, інакше ефект буде набагато слабшим. Нарешті, підтримка екосистеми підсвічування типу SignalRGB, Razer Chroma чи ASUS ROG Aura гарантує можливість створювати складні ефекти, що синхронізовано між клавіатурою та іншими сумісними пристроями. Крім того, конкретні ігри та програми все частіше пропонують спеціальні профілі для клавіатур зі справді корисним підсвічуванням.

Щодо програмного забезпечення, в ентузіастів є три стандартних галузевих застосунки — QMK, VIA та Vial. Між ними є різниця, але на даному етапі важливо тільки те, щоб клавіатура підтримувала щось з цього. На той час, коли (якщо!) конкретні обмеження на кшталт кількості запрограмованих шарів функцій почнуть турбувати користувача, він вже сам зможе писати керівництва по кастомних клавіатурах, а не читати їх. Геймерські ж бренди замість універсальних QMK, VIA та Vial пропонують власні засоби налаштування, які можуть бути дуже хорошими (Razer Synapse) чи не дуже хорошими (ASUS Armoury Crate).

Для покращення звукового профілю клавіатури шляхом шумоізоляції, ентузіасти часто роблять так званий tape mod — це наклеювання одного чи декількох шарів малярного скотчу зі зворотного боку PCB. З фронтальної сторони можна наклеїти switch pads — поронові прокладки між дном перемикача та платою. Обидві ці саморобні модифікації іноді роблять вже виробники — наприклад, у HATOR Rockfall 2 Mecha TKL Authentic Edition навіть при відсутності hotswap вже при збірці наклеєні світч-пади, у Dark Project KD83A LTD замість них ціла силіконова прокладка, а Razer Blackwidow V4 75% має заводський варіант tape mod (набагато акуратніший звичайного).

Окрім просто підтримки hotswap, важливо, чи PCB сумісна з перемикачами, що мають п’ять контактів замість трьох. В цілому, це вирішується кусачками (пластикові напрямні можна прибрати з перемикача), але краще все ж таки мати універсальний варіант.

Нарешті, довгі клавіші (пробіл, Enter, Backspace, Shift) мають спеціальні стабілізатори, про специфіку яких теж можна написати окрему статтю і ще одну — про їх можливі доробки. Але при виборі PCB буде плюсом, якщо вона має отвори для гвинтового кріплення цих стабілізаторів — цей так званий PCB-mount (на фото нижче — з димчастого пластику) є надійнішим способом порівняно з plate-mount (на фото нижче — чорні), при якому стабілізатори кріпляться на плейті за допомогою пластикових застібок.

Перемикачі

Продовжуючи анатомічну аналогію, перемикачі або «свічі» — це серце клавіатури. Вони є об'єктом майже езотеричного вшанування з боку деяких ентузіастів, адже саме свічі вирішують загальний характер звучання та тактильних відчуттів від використання клавіатури. Звісно, корпус, кейкапи, шумоізоляція тощо можуть додатково на це впливати й дуже відчутно, але саме перемикачі здатні змінити все кардинально. Великий плюс в тому, що на відміну від відкривання корпусу для перероблення, заміна перемикачів у клавіатурі з hot-swap є штатною можливістю, що не впливає на гарантію!

Ще раз нагадаю, що мова йде виключно про механічні перемикачі типу Cherry MX, які є абсолютним лідером в галузі, хоча й не єдиним можливим варіантом. Обговорення екзотики типу Topre, низькопрофільних, аналогових чи оптичних перемикачів виходить за рамки цієї статті просто тому, що їх не вдасться використати у типовій hotswap-клавіатурі.

Свіч складається з п'яти компонентів:

• нижня частина корпусу (bottom housing);
• верхня частина корпусу (top housing);
• ніжка (stem, «стем»);
• пружина (spring);
• електричні контакти (leaf).

Коли клавішу натискають, ніжка йде вниз по напрямних всередині корпусу, стискаючи пружину. В якийсь момент вона замикає електричні контакти й це означає спрацювання клавіші.

В цій галузі є також надто багато маркетингу, що користується шанобливим ставленням до свічів і починає цим зловживати. Загалом, свічі можна відрізняти за такими характеристиками:

• тип;
• виробник;
• «колір» або назва;
• звучання;
• сила натискання;
• довжина руху;
• матеріал;
• кількість контактів (три чи п’ять);
• тип замку (4-pin чи Kaihl);
• форма ніжки;
• сумісність з підсвічуванням;
• змащення.

Під типом мається на увазі характер руху та звучання. Свічі в першу чергу поділяються на лінійні, тактильні та клікові. У найпоширеніших, лінійних (linear), рух ніжки згори до низу відбувається лінійно і десь посередині ходу відбувається замкнення електричних контактів без якогось додаткового відчуття. Тобто для спрацювання механічного перемикача не обов'язково дотискати кнопку до самого низу, як це має відбуватися на звичайній мембранній клавіатурі. Тактильні (tactile) свічі отримали свою назву за те, що про замкнення контактів сигналізує не тільки власне поява на екрані символу при наборі тексту, а й фізичний зворотний зв'язок до пальців у вигляді посилення в цей момент спротиву натисканню, так званий tactile bump. Клікові (clicky), або «тактильно-аудиальні» свічі мають у своїй конструкції також деталь, що видає досить гучний звук в момент спрацювання. Саме такі перемикачі винні у появі міфу про обов'язкову гучність механічних клавіатур. Їх антонімом є безшумні (silent) перемикачі, де, навпаки, для пригнічення звуку у конструкцію ніжки додаються маленькі гумові ущільнювачі. Безшумні свічі бувають як лінійні, так і тактильні.

Колись з виробником було все просто — до 2011 року тримачем патенту на таку конструкцію перемикача була німецька компанія Cherry. А потім поступово з'явилося декілька великих спеціалізованих компаній, що роблять свічі стандарту Cherry MX: Durock/JWK, Gateron, Kailh, KTT, Outemu, SP-Star, Tecsee, TTC та інші... Серед них немає принципово добрих та принципово поганих, питання скоріше до ціни та якості виробництва кожної конкретної моделі перемикача. Окрім згаданих, є також бренди, що замовляють у згаданих вище виробників свічі з конкретними специфікаціями за OEM-контрактами та продають під власними назвами. Так роблять навіть ASUS та Razer, не кажучи вже про безліч «бутикових» чисто клавіатурних марок типу Akko, Epomaker і тому подібних. Аналогічним чином з'явилися власні перемикачі у HATOR та Lorgar.

Власне в Lorgar для цієї статті надали на тест «планшетку» від Kailh з безліччю її перемикачів, яку використовували в процесі визначення специфікацій того перемикача, що пішов в серію під назвою Lorgar Dream Switch: він лінійний, тихий (але не безшумний з гумовими прошарками), має пружину з легким зусиллям 40 г та спрацювання на 2 мм з 4 мм загального ходу. А ще відрізняється фіолетовим низом корпусу типу 3-pin, білим топом з написом Lorgar та фіолетовою ж ніжкою з коробчастим верхів'ям. При цьому Lorgar вирішила, що стандарту галузі з 50 млн спрацювань до відмови їм достатньо (хоча деякі бренди принципово вкладають додаткові гроші в контроль якості, що дає змогу заявити про ресурс у 70, 80 чи 100 млн спрацювань).

Колір... Немає більш незрозумілої характеристики у свічів, ніж ця. Насправді її треба вважати просто «назвою» і не надавати жодного додаткового змісту. Але звичка оригінального виробника Cherry MX розділяти свічі по кольорах вплинула на всіх послідовників. Канонічно, лінійними були червоні Cherry MX Red, тактильними — коричневі Cherry MX Brown, кліковими — сині Cherry BX Blue. Потім до них додалися інші види, наприклад Cherry MX Black є лінійними з силою натискання 60 г замість 45 г у MX Red. І до цього часу досить нехитрим маркетингом є щось типу «оранжеві свічі», наче це має щось справді сказати покупцю. Проблема в тому, що у Razer лінійні свічі — це жовті Yellow, тактильні — оранжеві Orange, а клікові — зелені Green. А в лінійці перемикачів HATOR оранжеві Aurum Orange є лінійними, тактильні це коричневі Choco, а клікові — фіолетові Indigo. І ще є безшумні лінійні Milky Way...

Поступово воно доходить до чогось типу гри «вгадай, це назва хіпстерського коктейлю чи бутикового перемикача»: KTT Sea Salt Lemon, Durock Cherry Blossom, Tecsee Coffee Chip Ice Cream, QTUO Strawberry Shortcake та JWK Banana Split — все це назви свічей, що брали участь у нашому тестуванні. От компанія Lorgar не парилася і свій перемикач назвала просто Dream Switch, «свіч мрії». В теорії, ніщо (крім здорового глузду) не заважає автору вигадати власну специфікацію типу «безшумний, змащений, пружина 60 грамів, лінза для LED, напівпрозорий синій корпус та біла ніжка» і замовити у когось типу Tecsee партію дууууже бутикових перемикачів з назвою ALT-F13 Condensed Milk, тобто «згущонка Альта». Продавати в залізних банках... Насправді дехто з ентузіастів щось подібне й робить — назва свічів BBN буквально розшифровується, як BuiltByNim по нікнейму австралійця, що їх спроєктував. А назва тактильного свічу AEBoards Naevy 2.1 не тільки натякає на колір «navy», але й підкреслює, що це вже мінорна ревізія другої версії продукту, який почали робити на основі свічів Holy Panda з проприєтарним дизайном ніжки, що розробили власне в AeBoards, але для виробництва звернулися до Tecsee…

Втім, у різнокольоровості свічів є практичний плюс — саме так, по поєднанню кольору ніжки та двох частин корпусу, плюс з урахуванням частіше присутнього маркування бренду, й можна розсортувати різні моделі між собою. Ну й у випадку корпусів типу «скелетон», видима під кутом верхня частина свічу певного кольору може додавати бажаного вигляду клавіатурі.

Ще одним переоціненим параметром є матеріал, з якого вироблено деталі свічу (половинки корпусу, ніжка-«стем» та пружина). Так, вони можуть бути різними, але немає «гарних» та «поганих». Покрита золотом пружина чи специфічний тип пластику добре виглядають як маркетинговий диференціатор продукту на дуже насиченому ринку, але більшості споживачів це не буде відчутно важливо. Дійшовши до рівня відчуттів ентузіастів же, можна врахувати, що нейлон дає нижче звучання, POM (полиоксиметилен) десь посередині, а полікарбонат робить звучання вищим. Так само й покриті золотом пружини: вони зменшують кількість призвуків («пінг» та «кранч») порівняно зі звичайними сталевими.

І як мінімум наполовину вся ця вакханалія з дуже тонкими змінами в конструкції свічів відбувається заради того, щоб поціновувачі змогли добитися певного бажаного звучання при наборі тексту. Зазвичай виділяють два типи звуку, причому самі слова при вимові англійською натякають на характер: «thocky» та «clacky». Це ніяк не перекладається напряму, але thocky це нижчий та глибокий звук, а clacky вищий, цокаючий. Останні роки до цього жаргону додалися ще «creamy» та «marbly» для опису більш м'якого звучання та «poppy» для більш клацаючого. Проблема в тому, що це мало того, що дуже суб'єктивно, так ще й повноцінно відчувається лише наживо, бо навіть записи з YouTube залежать від параметрів мікрофона та динаміків, на яких їх відтворюють.

Те ж саме відбувається з силою та характером натискання. Звісно, можна довіритися загальному опису (тактильний чи лінійний свіч?), об'єктивним характеристикам типу зусилля пружини в грамах та довжини руху ніжки в міліметрах, чи навіть діаграмам розподілу кривої сили натискання — такі роблять як виробники, так й найсвідоміші з оглядачів. От тільки все це не замінить особистих відчуттів від роботи на клавіатурі. Втім, допоможе хоча б правильно зорієнтуватися, на що дивитися. Типове зусилля натискання пружини становить від 40 до 55 грамів, а з пружинами від 55 до 75 грамів це вже вважається «важким» перемикачем. Типова довжина руху ніжки — 4 мм, при яких спрацювання відбувається посередині, на 2 мм. Іноді пружини бувають прогресивними, тобто зусилля не лінійне, а підвищується ближче до кінця руху. Чим важча пружина, тим більше відчуття нагадують друкарську машинку і тим швидше втомлюються пальці від набору тексту. Втім, це суб'єктивно і деякі шукають саме відповідні відчуття.

Конструктивно корпус буває «3-pin» чи «5-pin». Дві додаткові пластикові напрямні допомагають свічу краще триматися на PCB. Якщо додаткових отворів у PCB немає, а є бажання встромити туди саме перемикачі 5-pin, то прибрати зайві «контакти» можна кусачками, працездатність при цьому не постраждає. 3-pin свічі замість 5-pin можна встановлювати без перероблення.

Ще одна характеристика корпусу — тип з'єднання верхньої та нижньої половинок. У самих Cherry це так званий «4-pin», тобто чотири окремі застібки по кутках свічу. Kailh зробили свій варіант з двома довгими застібками, який використовується і деякими іншими виробниками. На нормальну експлуатацію свічів це не впливає, а от при покупці інструменту для відкривання перемикачів важливо взяти сумісний з потрібним типом.

Кріплення кейкапу на перемикач типу MX відбувається завдяки хрестоподібному верхів'ю ніжки свіча. Однак, деякі виробники (в першу чергу, Kailh, що називає таку конструкцію «box») додають до ніжки ще вертикальні стінки навколо хресту. Плюсами такого доопрацювання є стійкіше кріплення та покращений захист від пилу і навіть води. А мінус — можлива несумісність з деякими кейкапами, включно з тим, що така ніжка може зламати ковпачок у рідкісних випадках.

Нарешті, різні корпуси свічів по-різному поводяться з RGB-підсвічуванням, що встановлено на PCB. Краще за все це вдається таким, як Razer Orange, де в конструкцію додано спеціальну лінзу. Перемикачі з прозорими та напівпрозорими корпусами також добре поводяться зі світлодіодами. А от найгірше класична конструкція Cherry з чорним корпусом і лише тонким отвором для проходження світла — якщо на таких свічах збирати клавіатуру з підсвічуванням, воно, звісно, не зникне повністю, але виглядати буде набагато гірше, ніж очікується.

Всю цю аналітику поведінки перемикачів сильно ускладнює те, що кожен свіч сам по собі піддається тюнінгу. Його можна змащувати, додати switch film, провести обкатку (break-in), замінити пружину, замінити ніжку, або взагалі зібрати власний Франкенсвіч з деталей різних серійних перемикачів... І результат може радикально відрізнятися від роботи заводського перемикача, бажано в кращу сторону. Але це вже тема для практичного заняття.

Кейкапи

Нарешті, клавіші, або «кейкапи», — це, звісно, прекрасне обличчя клавіатури. Зустрічають по одежі, як то кажуть. У кейкапах важливо наступне:

• матеріал;
• товщина;
• профіль;
• комплект;
• колір;
• легенди;
• підсвічування.

Перше, що треба знати про кейкапи — це матеріал, який зазвичай буває або ABS (акрилонітрилбутадієнстирол), або PBT (полібутилентерефталат). ABS дешевше та простіше в обробці, плюс має гладкішу текстуру, але PBT стійкий до впливу ультрафіолету та жирів, тож навіть через багато років кейкапи з PBT збережуть товарний вигляд. Однак, багато дуже дорогих та якісних наборів виготовляються саме з ABS і це може дещо заплутати. Річ у тому, що PBT теж не без недоліків — окрім характерної текстури не всім подобається більш глухе звучання таких кейкапів і гірший вибір кольорів (ABS легко піддається точному фарбуванню по всій гамі RAL/RGB/CMYK, а PBT робить всі кольори тьмяними). Тож дорогі набори виробляють з ABS за технологією подвійного лиття, в той час, як PBT вважається «середнім рівнем».

Друга тема, і вона дуже обширна, це профіль, тобто висота та форма клавіш. Є спеціалізований сайт Keycaps.info, який наочно допоможе з цим питанням розібратися взагалі, а на ілюстрації нижче демонструє різницю між трьома найцікавішими для цієї статті профілями. Найзвичайніший для серійних клавіатур промовисто названо OEM. Іншим популярним є Cherry, він же GMK за назвами основних виробників. Але окрім цих, існує ще пара десятків профілів, що загалом відрізняються між собою трьома речами: формою самого кейкапу в профіль (з паралельними стінками, чи з такими, що сходяться догори), рівномірністю висоти клавіш різних рядів (маркуються як R1–R4) та власне висотою. Традиційно клавіші різних рядів мають різну висоту на виконання теорії про те, що так ергономічніше друкувати. Але не всі з цим згодні, до того ж іноді є потреба замінити клавіші між рядами — наприклад, щоб зібрати розкладку Colemak замість QWERTY і це неможливо нормально зробити з кейкапами різної висоти. Тож набори, в яких клавіші мають різну висоту зазвичай називають «sculpted», а з однаковою висотою — «uniform».

Обираючи набір кейкапів на заміну, треба уважно вивчати комплект клавіш. По-перше, є різниця між ISO та ANSI. По-друге, існують особливі вимоги компактних клавіатур, включно з 75%, по-третє, є й ще складніші випадки. Тут важливо зрозуміти поняття «юнітів», як то «1U» чи «6.25U». 1U — це ширина звичайної символьної клавіші. Ширина всіх нестандартних описується саме в U, наприклад пробіл може бути 6.25U чи 7U, а Shift — 1U, 1.75U, 2U, 2.25U чи 3U. Якщо в наборі Shift йде тільки шириною 3U, то не вийде вставити його в клавіатуру, де Shift іншого розміру. Те ж саме, якщо набір розраховано на однорядний Enter стандарту ANSI, а клавіатура стандарту ISO, де Enter у два рядки. Тоді вся ідея розсиплеться через таку несумісність кейкапів та корпусу/PCB.

Найкращі набори кейкапів або містять основні варіації (навіть якщо це означає, що частина клавіш завжди залишаться невикористаними), або пропонуються у модульному вигляді, де є «база» та окремі додатки специфічних клавіш. Англійською мовою, щоб не плутати, є усталені терміни: «keyset» — це весь можливий набір клавіш певного дизайну, а всередині нього можуть бути окремі «kits». Блок символів це «alphas», додаткові клавіші по його боках — «modifiers», верхній F-ряд — «Function row». Без перекладу зрозумілі «navigation» та «numpad». Всяка екзотика загалом йде в якості «add-on kit» або «extension». Але все може бути набагато складніше, наприклад, до складу кейсету KAT Space Dust потенційно входять аж 34 різних кіти дуже різного складу. Навряд чи хоч хтось купив їх усі — просто така гнучкість дозволяла охочим зібрати саме той набір, що їм потрібен та до смаку.

Питанню колірної гами кейкапів ентузіасти приділяють надзвичайно багато уваги. І в тому сенсі, щоб підібрати набір клавіш під бажаний стиль клавіатури, і в тому, що часто створюються попередні замовлення (так звані «групбаї») на специфічні комплекти та серед учасників відбувається узгодження того, як саме такий комплект має виглядати. Тут, звісно, все виключно на смак. Іноді до загального набору можна докупити так звані «accents» іншого кольору або «novelties», тобто більш художні кейкапи з якоюсь темою. Простим прикладом тут є HATOR PBT First Ukrainian Keycaps — вони існують в декількох кольорах основного набору, плюс декілька кольорів accent-комплектів по сім кейкапів Autograph Edition та ще три варіанти novelties під назвою Authentic Edition.

Так само на смак і шрифт, яким нанесені легенди на клавіші. Деякі бренди мають для цього фірмові шрифти та кольори. А з технічної сторони, важливий метод нанесення — чи це друк, чи гравіювання, чи так зване «подвійне лиття» (double shot). В останньому випадку кейкап виготовляють з двох окремих частин, дуже щільно підігнаних одна до одної. Одна відповідає за всю клавішу (колір, текстуру), а друга — тільки за легенду. Таким чином, символ ніколи не зітреться. Для українців питання легенд на клавіатурах завжди є актуальним, адже більшість європейців та американців не турбує наявність кириличної розкладки... Вибір якісних кейкапів з наявною українською розкладкою дуже невеликий, але часто проблему може вирішити лазерне гравіювання.

От тільки гравіювання не допоможе, якщо клавіатура має підсвітку і є бажання, щоб легенда просвічувалася. Взагалі, через історичну несхильність спільноти клавіатурних ентузіастів до RGB-підсвічування, навіть англомовних кейкапів такого типу не так багато порівняно з кількістю наборів без підсвічування. Але тут на допомогу приходять геймерські бренди: звісно, штатні клавіші Razer, ASUS, HyperX, Corsair, HATOR та інших сумісні з підсвічуванням. Мало того, Razer продає їх окремо, в різних кольорах. Так само й український бренд HATOR, причому саме з українською розкладкою.

І є ще три варіанти конструкції кейкапів, що суттєво підсилюють ефект від підсвічування. По-перше, це «пудінг», коли бокові стінки зроблені з напівпрозорого білого матеріалу. По-друге, повністю прозорі. І, нарешті, Razer пропонує цікаве рішення під назвою Phantom: з тонованими прозорими нижніми частинами боковин та легендами, що взагалі не видно без підсвічування.

З додаткового тюнингу кейкапів користувачам доступний лише один засіб — гумові кільця-ущільнювачі (o-rings, «о-рінги»), що надягаються на ніжку кейкапу. Вони гасять звук, особливо при «боттом-ауті», тобто натисканні клавіші до кінця. Але, додають в'язкості у відчуттях, яка подобається не всім. Крім того, о-рінги бувають різної товщини й іноді одного тонкого просто не вистачає, щоб взагалі якось змінити звучання. Для найдовшої й тому найпримхливішої клавіші пробіл передбачають також поронові наліпки.

І це все стосувалося тільки звичайних кейкапів. Наступним кроком від художньо оформлених novelties є «артисани» (artisans). Це вже повноцінні витвори мистецтва, що сумісні при цьому з хрестоподібним кріпленням кейкапів для перемикачів типу Cherry MX. Виробляють такі клавіші частіше за все спеціалізовані студії, адже процес значно відрізняється від звичайних кейкапів. Як правило, один артисан може коштувати, як дешева клавіатура в зборі. Їх призначення — прикрашати клавіатуру та створювати додатковий настрій. Зазвичай, артізаном заміняють Escape, бо ця клавіша розміщена окремо в кутку, не часто використовується та ідеально підходить для демонстрації чогось художнього в форматі 1U. Хоча, нерідко бувають і артисани у форматах 2U, 2.75U, 6.25U, 7U для заміни відповідних клавіш. Особливо напрочуд виглядає, звісно, такий художній пробіл.

Поїхали?

Ось приблизно це все треба знати в плані теорії, щоб не загубитися у середньостатистичному е-магазині клавіатурних ентузіастів або для того, щоб свідомо зібрати кастомну клавіатуру з першого разу без помилок. Також, це дуже розгорнута відповідь на питання, «чому одна клавіатура коштує $20, а інша — $500?». Тепер, коли теоретична лекція закінчена — перейдемо до семінару з дослідженням практичної матчастини у наступному матеріалі.